Пошук

Про монастир та храм Пресвятої Трійці у Вільнюсі та його спадщину говорили під час VIII Міжнародного Конгресу дослідників Білорусі

Про монастир та храм Пресвятої Трійці у Вільнюсі та його спадщину говорили під час VIII Міжнародного Конгресу дослідників Білорусі

Під час VIII Міжнародного Конгресу дослідників Білорусі, який відбувся у Вільнюсі (Литва), дослідники з України (у т.ч. викладачі гуманітарного факультету УКУ), Польщі, Литви і Білорусі та організаційної співучасті програми «Київське християнство» в рамках секції на тему «Вільня/Wilno/Vilnius як «Civitas Ruthenica» (етноконфесійні спільноти у публічному просторі столиці Великого Князівства Литовського)» у своїх доповідях широко висвітлили важливу роль василіянського монастиря та храму Пресвятої Трійці у Вільнюсі.

Секцію очолили професор п. Ігор Скочиляс, проректор Українського Католицького Університету, дослідник домодерної релігійної культури і східного християнства в Україні, унійної ідеї та інституційної історії Київської митрополії в порівняльній перспективі; автор історіографічних концептів «Slavia Unita» і «Київська традиція». та п. Денис Лісейчиков, заступник директора Національного історичного архіву Білорусії, кандидат історичних наук, білоруський історик і архівіст.

Професор Леонід Тимошенко, з Дрогобицького педагогічного Університету  ім. Івана Франка представив тему: «Монастир Пресвятої Трійці та його спадщина в релігійній полеміці Вільні/Wilna/Vilnius’a першої половини XVII століття». У своєму виступу, професор висловив сенсаційну гіпотезу, що митрополит Михайло Рогоза був захоронений у храмі Пресвятої Трійці у Вільнюсі.

Доктор Іван Альмес з Українського Католицького Університету у своєму викладі на тему: «Lectio Orthodoxorum i Lectio Basilianorum: канони читання ченців монастирів Св. Духа і Святої Трійці (спроба порівняльного аналізу)» аналізуючи літургічні книги, канони читання та інші аспекти, запропонував питання для дискусії щодо приналежності Lectio Orthodoxorum i Lectio Basilianorum до однієї київської традиції.

Після завершення частини доповідей розпочалася секційна дискусійна частина, в часі якої виступив професор Альфредас Боблаускас з доповіддю на тему: «Від “духа Сметони” до ідеї “Civitas Ruthenica”: переосмислення полікультурної спадщини Вільни/Вільна/Вільнюса в історіографіях Центральної та Східної Європи».

В цій частині виступили, також, дискутанти, які представили литовську, українську, польську та білоруську перспективи.

Також, професор Ігор Скочиляс представив присутнім друге видання колективної монографії «На перехресті культур: Монастир і храм Пресвятої Трійці у Вільнюсі», що  було підготовлено й опубліковано в рамках програми УКУ «Київське християнство» науковцями Українського католицького університету у рамках спільного проекту з литовськими науковцями.

Метою цієї секції було залучення провідних дослідників для переосмислення і реінтерпретації спільної історичної та культурної спадщини народів Центрально-Східної Європи на прикладі домодерної Вільни/Wilna/Vilnius-a. Адже, тривалий час цей „Північний Єрусалим” існував на межі двох цивілізацій – західної латинської та східної візантійської, та досі залишається важливим місцем памʼяті для сучасних білорусів, литовців, поляків, росіян й українців.

Свою увагу доповідачі й дискутанти сфокусували на феномені „Civitas Ruthenica” – просторово-топографічної дільниці, започаткованої „людьми грецької віри” на берегах Вільні і Вілії (Нярісу) ще у XIII ст.

Із соціологічної перспективи П’єра де Сен-Жакоба, це була своєрідна „культурна галявина”, котра зазнавала зовнішніх політичних, економічних і релігійних впливів та водночас сама впливала на строкатий етноконфесійний соціум столиці ВКЛ − католиків, православних, протестантів, уніатів, юдеїв і почасти мусульман.

Основою „Civitas Ruthenica” була духовна юридика київського (києво-віленського) митрополита, в межах якої розташовувалися Успенський кафедральний собор, а також мережа християнських святинь східного обряду (церков і монастирів) і культурно-освітніх інституцій у маґдебурзькій частині міста.

Ці осередки русинів формували, за Юрґеном Габермасом, спільний публічний простір (Public Space), у межах якого міщани, шляхта й духовенство творили репрезентативну публічну сферу для демонстративної маніфестації своїх цінностей (етосу) та впливу на соціум.

Related posts

Leave a Comment